В.Г. (Всеволод Голубничий) - Енґельс про Україну й українців

"РЕВОЛЮЦИЯ НЕ ЗАКОНЧИЛАСЬ, БОРЬБА ПРОДОЛЖАЕТСЯ!"

В.Г. (Всеволод Голубничий)

 

 

Енґельс про Україну й українців

https://vpered.wordpress.com/2013/12/30/holubnichy-engels-uber-ukraina/

У «марксистському» СРСР вже років 25 не згадується нічого про об’єктивну оцінку Марксом і Енґельсом царського російського імперіялізму по відношенню сусідів Росії; Щогірше, послідовники Соловйова серед сучасних совєтських істориків, вибілюючи на всі лади «проґресивність» російського імлеріялізму, намагаються доводити, що клясики марксизму ніколи не осуджували царську Росію.

В СССР офіційно оголошено підготовку до друку нового повного видання творів Маркса й Енґельса. Відомо, що в попередньому «повному» виданні бракувало чимало важливих місць в статтях і книгах Маркса й Енґельса, зокрема чимало того, що торкалося образу справжнього соціялізму, як також і того, що торкалося російського імперіялізму. Треба надіятись, що нове видання буде більш правдивим, від попереднього. Але буде воно чи ні, на всякий випадок, щоб історія не забувалася, ми хочемо викласти тут коротко погляди Енґельса на українське питання. Логічно, про це мусіли б писати в першу чергу не ми, а, скажімо «Радянська Україна» або «Вітчизна», бо у нас інших проблем є чимало, а вони ж мусять писати «в допомогу вивчаючим теорію партії». Але тому, що вони про це нічого не пишуть, доводиться нам.

В часах активної діяльности Маркса й Енґельса Україна для Західної Европи була майже цілком білою плямою на мапі, а назва її була своєрідною географічною новиною. Причиною цього був не лише факт слабости зв’язків поневоленої царатом України з Европою в той час, але й однобічна інформація Европи росіянами й поляками. Тогочасні поляки дивилися на Україну не інакше, як на частину Польщі, яку загарбала Росія. Цей погляд на початку прищепився від поляків і Енґельсові. Подібну інформацію в цей час в Европі давали німці про чехів, мадяри про юґославські народи, і Маркс, наприклад, під впливом таких інформацій стояв за відірвання Чехії від Австрійської Імперії і приєднання її до Німеччини, цілком виключаючи можливість існування незалежної Чехії, та за унезалежнення Мадярщини від Австрії, але з включенням до складу Мадярщини сербів і хорватів. Маркс і Енґельс хотіли розвалу Австрійської Імперії, бо вважали її реакційним пережитком февдальної системи в Европі. Важливим мірилом в оцінці можливости чи неможливости державної самостійности народів Австрії для Маркса й Енґельса був насамперед економічний розвиток даної нації, а чехи, юґослав’яни, українці й ін. в той час, безперечно, стояли ще на дуже низькому щаблі економічного розвитку і були нездібними до державної самостійности.

Саме виходячи з цих заложень писав Енґельс в 1849 році в статті «Демократичний панславізм» наступне: «Ми повторюємо: крім поляків, росіян і, щонайбільше, турецьких слов’ян, жоден слов’янський народ не має майбутнього з тієї простої причини, що всім іншим слов’янам невистачає основних історичних, географічних, політичних та економічних передумов для самостійности та життєздатности».

Цей виступ часто цитується всякими націоналістами, тими, що почуваються ним ображеними, і тими, що оправдують ним свою зажерливість, свою «історичну вищість». Всі вони забувають, в який час і при яких умовах була сказана ця фраза, як також і забувають про те основне зерно Енґельсової думки, яке визначує правильність чи помилковість її. Енґельс узалежнює все від «основних передумов». В 1849 році таких основних передумов справді ще мало було видно. Не бачили їх і самі українці, бо ніхто в той час ще не кликав до самостійности. Як тільки ж в пізнішому десятилітті основні передумови змінилися, змінив і Енґельс свою думку цілком.

Вже в 1855 році, в статті «Німеччина й панславізм», писав Енґельс про галицьких українців, які на той час почали вже виявляти себе політично в Австрії, що й стало помітним в Европі, що вони «мають свій природній центр тяжіння в інших, злучених з Росією, малоруських провінціях. 3 поширення серед них (малоросіян) цивілізації, потреба їхньої національно-історичної діяльности ставатиме помітнішою».

Це є, як бачимо, цілковита ревізія погляду з 1849 року, але ревізія ясно обумовлена не помилкою чи упередженням, а спостеріганням дійсности — «основних передумов» для національно-історичної діяльности українців. В тій же статті 1855 року Енґельс розглядає українців, як цілком окрему націю, відмінну і від поляків, і від росіян, з окремою власною мовою й культурою. Фактом є, що на цей час дуже мало хто в Европі мав такий погляд на українців. Щобільше, серед самих українців ще було в цей час зовсім мало таких, що мали б такий погляд на себе, як на окрему націю, що прагне соборности і національно-історичної діяльности. А Енґельс це бачив.

В 1866 році, в американській робітничій газеті «Коммонвелт», Енґельс вже піддає критиці й польські претензії на Україну. Критикуючи ідею реставрації старої Польщі, Енґельс описує ту стару Польщу, як конґльомерат багатьох націй, і між іншим каже: «Нарешті, південні провінції (старої Польщі) були заселені так званими малоросіянами, мова яких нині розглядається, /6/ як .цілком відмінна від великоросійської, яку ми по звичці звемо російською. Тому, якщо люди говорять, що для того, щоб вимагати реставрації Польщі, треба покликатись на принцип самовизначення національностей, вони тільки доказують, що нічого не знають про те, про що говорять, бо реставрація Польщі означала б відбудову держави, складеної щонайменше з чотирьох різних національностей!»

Подібно ясно дивився Енґельс і на багатонаціональний склад Російської Імперії (чого, до речі, навіть зараз ще не бачать деякі ідіоти на Заході!). В 1875 році в статті «Соціяльне з Росії» Енґельс так повчав свого європейського читача: «Коли в дальнішому буде йти мова про Росію, то під цим треба розуміти не цілу російську державу, а лише виключно Великоросію, тобто, територію, якої прикордонними губерніями на заході є Псков і Смоленськ, а на півдні — Курськ і Вороніж». Решта території імперії, каже Енґельс, то не Росія; Зокрема, не є Росією територія на захід від Смоленська, тобто — Білорусія, і на південь від Курська, тобто — Україна. При цьому Енґельс в цій статті наголошує вже не тільки національні, а й соціяльно-економічні різниці між Росією й Україною, вказуючи зокрема на те, що в Україні, на відміну від Росії, немає сільськогосподарських «общин», а існує примітивне капіталістичне землеробство, яке стоїть на щабель вище російського.

Про те, як Енґельс дивився на «воз’єднання» України з Росією, є багато матеріялу. Ми ж наведемо лише дві таких цитати. В листі до Бернштайна від 22 лютого 1882 р. він писав з приводу повстань в Сербії і намагання російського царя «допомогти» повстанцям таке: «А як же визволяє цар? Запитайте малоросійських селян, яких Катерина також наперед визволила зпід польського пригнічення просто, щоб їх анексувати».

А в статті «Зовнішня політика російського царату» з 1890 року писав Енґельс наступне: «Вибух французької резолюції був новим щасливим випадком для Катерини. Не маючи ніякої причини боятися поширення революційних ідей аж до Росії, вона бачила тут тільки нову нагоду посварити між собою европейські держави, щоб Росія дістала вільну руку… Так була приєднана тепер майже вся Білорусія й Малоросія до Великоросії. При смерті Катерини мала вже Росія більше, ніж міг жадати найбуйніший національний шовінізм. Все, що руським звалося, за винятком невеличкої кількости австрійських малоросіян, знаходилося тепер під скипетром її спадкоємця, котрий з повним правом міг себе тепер назвати само держцем всіх росіян».

Такі є погляди Енґельса на Україну і Росію. А от ще не так давно, бо тільки 6 травня 1953 року, «Радянська Україна» писала дослівно, що «Маркс і Енґельс високо оцінювали проґресивну й цивілізуючу ролю Росії у відношенні її сусідів». Ще гірше писалося з нагоди 300-ліття Переяславського договору. Але це все можливо тільки за умов, коли інша сторона поки що мовчить. /8/

Джерело: «Вперед» (Мюнхен). — Ч. 5 (78), травень 1957. — Стор. 6 і 8.