Л. Лещенко - Відображення революційних подій 1905–1907 рр. на Україні в документах і матеріалах архівів США і Великобританії

"РЕВОЛЮЦИЯ НЕ ЗАКОНЧИЛАСЬ, БОРЬБА ПРОДОЛЖАЕТСЯ!"


Відображення революційних подій 1905–1907 рр. на Україні в документах і матеріалах архівів США і Великобританії


Л. Лещенко
Широке відзначення 70-річчя революції 1905–1907 рр. в Росіїпершої народної революції епохи імперіалізмусприяло ще глибшому вивченню цього важливого періоду в історії нашої країни. Зрозуміло, що наукова громадськість особливо цікавиться новими архівними даними про суспільно-політичні і соціально-економічні передумови революції, революційні події та їх вплив на розвиток класової боротьби в усьому світі. В цьому аспекті значний інтерес викликають документи, що зберігаються у Національних архівах США (The National Archives) у Вашінгтоні і Публічних архівах Великобританії (Public Record Office) у Лондоні.
Звичайно, наукова цінність цих документів не однакова. Окремі з них містять неточні статистичні матеріали, фактичні огріхи, поверхові огляди подій та їх упереджене тлумачення. Цілком зрозуміло, що над ними тяжіє офіційна версія царського уряду про «бунтівників», класово вороже ставлення світової монополістичної буржуазії до революційного пролетаріату Росії та його союзників. Отже, тут потрібен критичний підхід до даних, що відклалися в зарубіжних архівах. Проте більшість фактичних матеріалів, на наш погляд, становить безумовний науковий інтерес, передусім офіційні донесення консульств та віце-консульств США і Великобританії в Одесі, Києві, Миколаєві, Севастополі та інших південних містах. Американські й англійські дипломатичні представники намагалися збагнути суть революційних подій в Росії, встановити їх причини і подати якомога повнішу інформацію про них своїм урядам. Варті уваги щоденні нотатки консулів, у яких майже по годинах описані ті чи інші події. В цих документах дослідники можуть бачити вияв гострого інтересу зарубіжної громадськості до ситуації в Росії, віддзеркалення гігантських потрясінь першої російської революції у світовій політиці.
Більша частина документів про революційні події 1905–1907 рр. на Україні, що зберігається у Національних архівах США, зосереджена в збірці під назвою «Повідомлення від консулів США в Одесі, 1831–1906 рр.». Загалом вона охоплює 13 томів документів, тепер уже повністю перезнятих на сім мікрофільмів [1]. Документи, репродуковані в цих мікрокопіях, є частиною записів Національних архівів США, позначених як «Архівна група 59. Загальні матеріали державного департаменту» (Record Group 59, General Records of the Department of State).
Особливо цікавими щодо визначеної теми є повідомлення американського консула з Одеси (мікрокопія №459), в тому числі мікрофільм №7, що охоплює том документів №13, в яких йдеться про переддень і революційні події на Україні з лютого 1903 по серпень /36/ 1906 р. [2]. Частина заміток стосується початку й ходу загального страйку в Одесі в 1903 р., в яких зазначалося, зокрема, що 25 липня 1903 р. застрайкували машиністи, кочегари і моряки двох пароплавів, готових до відплиття в Олександрію і Батум. У цих документах відображені соціально-економічні причини страйку і форми боротьби страйкарів.
У новому повідомленні від 3 серпня 1903 р. бачимо переконливу картину загострення революційної ситуації. Американський консул сповіщав про припинення в Одесі всього вуличного руху. Водії, кондуктори і контролери вимагали скорочення робочого дня до 11 годин і незначної надбавки до щоденної заробітної плати. Консул повідомив, що до страйку незабаром приєдналися друкарі, потім офіціанти, хлібопекарі, будівельники, машиністи, працівники скляної і джутової промисловості, м’ясники. Припинила роботу і частина залізничників. Практично страйк охопив усі трудящі верстви міста. З донесення видно, що уряд вирішив вжити заходів, щоб зламати опір страйкуючих. Жандарми підтягували з Тирасполя додаткові військові підкріплення, які незабаром зайняли все місто. Консул повідомляв, що загальна кількість військових сил, що прибули до Одеси, становила 3 тис. козаків і 10 тис солдатів.
Значна кількість документів про революційні події в Росії, в тому числі і на Україні, в 1905–1907 рр. зберігається в Публічних архівах Великобританії в Лондоні. Їх основу становлять документи англійської дипломатичної служби, що одержувала широку інформацію від своїх представників у Росії, включаючи й консулів і віце-консулів з різних міст південних губерній України. В цих документах робиться спроба з’ясувати причини виникнення революційного руху в Росії та його розвиток [3].
Особливий інтерес викликають відомості про страйки робітників на заводах бельгійської компанії «Шантьє Наваль» (“Chantiers Navals”), на суднобудівних верфах якої працювало 1500 робітників, а також на Чорноморському заводі, де було зайнято 500 робітнків. Британський віце-консул у м. Миколаєві В.Х.Бозанк (V.H.Bosanquet) не без підстав зробив висновок, що масові страйки на цих підприємствах спалахували у зв’язку з важкими умовами праці робітників [4]. Приводом до страйків робітників, наприклад, Чорноморського заводу було невдоволення утисками з боку французького інженера [5].
Цікаві спостереження про революційний запал робітників Адміралтейських верфів у Миколаєві можна знайти в донесеннях віце-консула, який писав, що 12 травня 1905 р. натовп в 400 чол. підійшов до будинку військово-морського губернатора, протестуючи проти важких умов життя. В наступні тижні мітинги робітників, озброєних револьверами, часто відбувалися на околицях міста, причому тут обговорювалися вже не тільки економічні, але й політичні вимоги. Віце-консул доносив, що зранку 28 червня страйк солідарності охопив практично всі індустріальні підприємства Миколаєва. Протягом дня припинилася торгівля, зупинився рух поїздів, трамваїв. Сильне враження викликали чутки про повстання на броненосці «Потьомкін» в Одесі.
Підкреслюючи політичний і економічний характер страйків у Миколаєві, віце-консул В.Х.Бозанк звертав увагу на те, що маси перебували під впливом агітації. «Без сумніву, — зазначав він, — багато з /37/ робітників [організаторів боротьби] належали до соціал-демократичної партії, котра пропагує свої доктрини з невтомною енергією» [6]. Отже, урядові кола Англії, як видно, були добре обізнані з характером революційних подій на Україні, їх розмахом і гостротою.
Становлять інтерес також результати спостережень В.Х.Бозанка за революційними процесами у сільській місцевості. Він доповідав про прагнення селянства одержувати вищу плату за обробіток поміщицької землі, придбавати землю в оренду за цінами, нижчими риночних. В.Х.Бозанк зазначав, що селянські заворушення не набрали б такого грізного розмаху, якби їх не стимулювали «агітатори, що володіють вищим ступенем освіти, ніж самі селяни». Серед інших причин, що викликали «неспокій», називалася відсутність належної дисципліни у військах, укомплектованих резервістами; сумнівна лояльність моряків, розквартированих у Миколаєві, яким приклад у боротьбі подавали їх товариші на кораблях «Потьомкін» і «Святий Георгій» [7].
Нерозв’язаність аграрного питання, засилля поміщицького землеволодіння, зубожіння мільйонних селянських мас були одними з основних соціально-економічних причин тих антагоністичних класових суперечностей, що породили революцію 1905–1907 рр. в Росії. Тому недивно, що представники англійського уряду пильно стежили за тими процесами, які викликáли класову боротьбу на селі. Так, 10 липня 1905 р. генеральний консул Великобританії в Одесі повідомляв свій уряд про селянські заворушення в Херсонській губ., особливо в районі Ананьєва. Тут селяни, писав він, вимагали від поміщиків підвищення плати за свою працю на їх землях.
Дипломатичні представники консульств доносили, що під час заворушень на Півдні в 10 чи 12 випадках було завдано незначної шкоди майну німецьких куркулів-колоністів, які вимагали відповідної компенсації [8]. Так, у листі англійського консула К.С.Сміта, надісланому з Києва 19 липня 1905 р., зазначалося, що «бунтарський дух… бурхливо поширюється серед селян всієї України» [9]. У всіх головних маєтках і господарствах «порядок» підтримувався тільки за допомогою воєнної сили, звідусіль надходили повідомлення про значні втрати поміщиків під час знищення їх власності повсталими селянами.
У донесеннях відмічалося, що в більшості сіл поширювалися листівки і прокламації революційного характеру, що в ті роки поміщики практично були позбавлені можливості проводити будь-які роботи в своїх господарствах, оскільки селяни відмовлялися працювати, настійно вимагаючи передачі землі в їх руки і зниження орендної плати. Сміт підкреслював, що така картина спостерігалася в Київській, Подільській, Чернігівській, Волинській та інших губерніях України [10].
В повідомленні К.С.Сміта від 24 червня 1905 р. з Києва зазначалося, що селянським рухам на Україні були притаманні не тільки страйкові протести, але й збройні виступи. «Підпали, — писав він, — є одним з основних видів зброї». Навіть солдати і жандарми не завжди могли примусити людей працювати [11]. Токаючись селянських заворушень в Чернігівській губернії, консул писав, що «в кожному селі без винятку є агенти впливової революційної партії, які роблять все можливе, щоб підняти народ проти “власників” [12]. Отже, як бачимо, в зображенні картини розмаху селянських заворушень англійська дипломатія була близька до істини. /38/
Вже згадуваний нами британський віце-консул у Миколаєві В.Х.Бозанк в результаті п’ятитижневої подорожі, здійсненої за дорученням Міністерства закордонних справ Великобританії влітку 1905 р., по південних районах країни (в основному Київській, Херсонській губерніях) представив досить змістовну доповідь про важке економічне становище селян на Україні, яке було основною причиною селянських заворушень. В одному із супровідних листів генеральний консул Великобританії в Одесі К.С.Сміт писав, що повсюдно спостерігаються «зростаючі злидні селянського класу, який в цілому, здається, живе на грані голоду». Він підкреслював, що селянство було виснажене війною. Цікаві спостереження висловлювалися К.С.Смітом щодо перспектив класової боротьби в Росії. Хоч селянські заворушення жорстоко придушувалися солдатами, — писав К.С.Сміт, — але «оскільки нічого не було зроблено, щоб виправити становище селян, вони [заворушення] можуть в будь-який час спалахнути знову в гіршій формі» [13].
Сам В.Х.Бозанк, який доповідав своєму урядові про масштаби і характер селянських виступів на півдні Росії, користувався широкою інформацією, одержаною під час подорожі від поміщиків, управителів маєтками, членів земств і сільськогосподарських товариств, торговців збиральними машинами. У зв’язку з цим його донесенням притаманні тенденційність, спотвореність подій, співчуття панівним класам. А тому на кожному кроці в його доповідних записках говориться про «незаконність форм» боротьби селян, які самовільно випасали свою худобу на поміщицьких землях, косили сіно, рубали ліс [14]. Поряд з цим англійські дипломати не могли не помітити, що в Росії важким тягарем на плечі селянства лягали великі податки на цукор, чай, гас, тютюн тощо. Після скасування кріпосництва, писав В.Х.Бозанк, мало що було зроблено для поліпшення життя селянських мас. «В багатьох випадках, — доповідав він, — поміщики дивляться на селян скоріше як на в’ючних тварин, ніж як на людських істот» [15]. З донесення В.Х.Бозанка можна почерпнути цікаві відомості про боротьбу селян в Ананьївському пов. Херсонської губ., що була характерною для всього півдня України. Дипломат повідомляв, що вранці 1 липня 1905 р. натовп селян в 400–500 чол. прийшов до маєтку поміщика Шульца і змусив управителя вислухати їх вимоги, скласти відповідний документ і підписати його. Вимоги селян, писав він, зводилися до такого: а) визначити орендну плату за землю розміром 6 крб. за 1 десятину; б) встановити ренту, виплачувану натурою, розміром в третину, а не половину врожаю; в) знизити плату за випас худоби за сезон з п’яти карбованців до трьох тощо. В.Х.Бозанк повідомляв, що через два дні після цієї події в помістя прибула сотня солдатів і протягом тижня навела «порядок» [16].

В донесенні можна знайти матеріали про жорстоку розправу з повсталими селянами і в інших селах цього повіту. Наприклад, дипломат розповідає, що на початку серпня 1905 р. у с. Градівку Ананьївського пов. прибуло близько півсотні драгунів з метою арешту семи селянських активістів. Селяни відмовилися підкоритися наказам і почали кидати каміння в солдатів, один з яких попав в офіцера; інший, кинутий селянкою, вибив око одному з солдатів. Драгуни одержали наказ атакувати селян, яких вони били нещадно, внаслідок чого двоє чи троє селян були вбиті, декілька поранених потрапили до лікарні. Решту селян драгуни загнали в будинок, поки розшукували вожаків, трьох з них тут же було схоплено; було проведено також багато арештів. Місцева /39/ в’язниця не могла вмістити всіх арештованих, і під неї використовувалося приміщення школи. У с. Демидівці драгуни нагайками побили два десятки селян, яких було відправлено до лікарні. У цьому селі протягом чотирьох годин драгуни тримали селян на колінах і примушували їх каятися. Було вбито десятки селян в Тираспольському і заарештовано в Одеському повітах [17].
В донесеннях дипломатичних представників консульств британському урядові можна знайти ряд фактів про рух селян у володіннях поміщиків Захновського, Бобринського, Браницької на Київщині (1905 р.). Зокрема, цікаві дані стосуються найінтенсивнішого руху селян Канівського пов., що тривав з весни до осені 1905 р. Повідомлялося, що наприкінці серпня в Бобринці були підпалені поміщицькі конюшні і короварні, в результаті чого загинули близько сотні голів коней і великої рогатої худоби. Під час весняної сівби 1905 р. селяни с. Потоки вступили в сутичку з козаками, пустивши в хід серпи і коси, але, як доносив дипломат, перемогли «козацькі батоги» [18]. Повідомлялося також про спалення поміщицького млина у Сквирському (6 липня 1905 р.), знищення плантацій пшениці в Уманському пов., розгром поміщицької садиби в с. Зеленків [19].
Важливими є також відомості про вир селянських виступів на Полтавщині. Тут в один з ярмаркових днів у с. Єреміївці Золотоніського пов. було підпалено і знищено магазин разом з товарами. Повсталі селяни схопили земського начальника і тримали його ув’язненим у волосній конторі до прибуття козаків [20].
У своїй інформації В.Х.Бозанк коротко описав окремі робітничі виступи, зокрема рух робітників на заводі сільськогосподарського машинобудування у Харкові (9 серпня 1905 р.). В донесенні є цікаві факти про страйк на цьому заводі (10 серпня 1905 р.), який підтримали робітники паровозного заводу та інших підприємств Харкова [21].
Варті уваги повідомлення консульських представників США і Великобританії про повстання на Чорноморському флоті влітку 1905 р. Про це вони розповідали не тільки як свідки, але й брали факти з інших джерел, передусім заяв офіціальних властей. До цих документів також слід ставитися критично, оскільки царські сановники, як правило, приховували і применшували масштаби революційних подій 1905–1907 рр. На повідомленнях, що йшли до Лондона і Вашінгтона, позначилисьтакож суб’єктивні враження і міркування консулів, тому інколи не співпадало трактування ними одних і тих же подій або виникали розходження в описанні фактів.
В цілому ж, однак, тут наведено чимало доповнень до загальної картини повстання на «Потьомкіні», його зв’язків з одеськими страйкарями [22]. Американський консул, зокрема, підкреслював величезний психологічний ефект короткочасного обстрілу «Потьомкіним» Одеси. Про наміри царського уряду і командування щодо революційного виступу чорноморських моряків свідчило те, що поблизу будинку консульства США на пагорбі царські солдати встановили 24 гармати, які могли обстрілювати бухту і повсталий корабель. З цих записів дізнаємося також про серйозні наміри революційних моряеів вдатися до застосування сили при обороні. Екіпаж «Потьомкіна» звернувся до усіх суден з проханням вийти з гавані, щоб запобігти зайвим жертвам у разі виникнення стрілянини. В результаті між крейсером і берегом не залишилося /40/ жодного судна. Американський консул подає красномовний коментар до «німого бою» «Потьомкіна» з чорноморською ескадрою, зазначивши, що моряки ескадри заявили офіцерам про готовність виконувати будь-які накази, крім одного — стріляти в «Потьомкіна».
Досить докладно в донесеннях генерального консула Великобританії в Одесі К.С.Сміта висвітлювався хід страйку в Одесі та повстання на Чорноморському флоті наприкінці червня 1905 р. В листі до маркіза Ленсдауна в Міністерство закордонних справ від 8 липня 1905 р. він зазначив, що напередодні загального страйку і серйозних заворушень більшість підприємців погодилися на введення дев’ятигодинного робочого дня і в деяких випадках навіть на підвищення заробітної плати. Проте відмовилися надати дев’ятигодининний робочий день три великі іноземні фірми — верфі Белліно Фендеріх (Bellino Fenderich-Ship-yard), металургійний завод Ростель (Roestel ironworks) та Імперські російські бавовняні і джутові заводи, що належали англійському капіталу (Imperial Russian Cotton and Jute Works).
Генеральний консул зробив висновок, що «страйки і заколот на флоті були, головним чином, результатом природного невдоволення тогочасними умовами життя. Не може бути ніякого сумніву в тому, що це невдоволення спонукалось і прискорюваось інтригами різного роду агітаторів» [23]. В інформації також вказувалося на ту обставину, що офіцери мають дуже мало віри в солдатів і моряків, які були під їх командуванням.
К.С.Сміт вів детальний щоденник подій в Одесі з 26 червня по 2 липня, використовуючи для цього різну інформацію і власні спостереження. Названий щоденник було виготовлено друкарським способом як службовий документ, що свідчить про надання британським урядом цьому джерелу особливої ваги.
В записах К.С.Сміта за 26 червня знаходимо повідомлення про мітинг робітників поблизу заводу плугів Хоена на Пересипі в околицях Одеси та його розстріл козаками. Репресії викликали великій гнів і обурення робочого люду, а «громадські заворушення підбурювались агітаторами» [24], — підкреслював К.С.Сміт.
Для дослідників історії першої російської революції можуть бути принагідними спостереження і міркування англійського консула про розвиток революційних подій 1905 р. в Одесі. І хоч тут також є чимало фактичних неточностей, загалом подробиці страйку робітників Одеси і повстання на флоті розкривають нові грані цих буремних подій 1905 р. [25].
Повідомлення про бунти і заворушення надходили також з інших міст. В бурхливі осінні дні 1905 р., коли всю Росію охопив загальний політичний страйк, посилились виступи робітиків у Миколаєві. Англійський віце-консул телеграфував звідси, що 30 жовтня першими застрайкували робітники бельгійських суднобудівних верфів, їх підтримали трудящі інших заводів. Наступного дня всі заводи, фабрики і магазини Миколаєва були закриті. Незважаючи на опублікування царського маніфесту*, розгорялись сутички населення з козаками. По вулицях міста ходили демонстранти з червоними прапорами і співали «Марсельєзу». Відбулась сутичка між демонстрацією робітників і контрдемонстрацією лоялістів, які підтримували царський режим [26].
Окремі консульські повідомлення стосуються революційних подій /41/ 1905 р. в м. Києві і повстання моряків крейсера «Очаків» у м. Севастополі під проводом лейтенанта П.П.Шмідта [27].
Непевність внутрішнього становища в Росії, революційні потрясіння викликáли занепокоєння англійського уряду щодо долі персоналу консульств. 22 листопада 1905 р. капітан англійського корабля «Булварк» Філлепот довів до відома генерального консула Великобританії в Одесі, що його корабель знаходиться на Мальті, маючи інструкції в разі необхідності негайно йти до Одеси, щоб вивезти англійських громадян [28]. Підготовка до такої евакуації тривала і в грудні. Про це 28 грудня 1905 р. конфіденціально телеграфував К.С.Сміт до Міністерства закордонних справ Едуарду Грею, додаючи, що на той час у Миколаєві налічувалося 38 британських громадян, в Севастополі — 5, у Феодосії — 12 [29].
Розглнуті нами документи, що відображають події, бачені очима іноземців, мають фрагментарний, інколи суперечливий характер і стосуються тільки південної частини України. Проте в них віддзеркалились загальні риси загнивання і розкладу самодержавства, розширення і поглиблення революційного процесу в Росії. Згадані вище документи можуть стати певним додатковим джерелом при дослідженні класових битв пролетаріату, селянства, солдатів Росії проти царизму в 1905–1907 рр. Безсумнівно, вони становитимуть інтерес для дослідників-фахівців історії нашої країни періоду імперіалізму, передусім авторів багатотомної «Історії Української РСР», що готується до друку Інститутом історії АН УРСР. /42/
Примітки
[1] National Archives Microfilm Publications. Pamphlet Accompanying Microcopy No 459. Despatches from United States Consuls in Odessa 1831–1906. Washington, 1965.
[2] National Archives, Record Group 59, General Records of the Department of State. Microcopy 459. Despatches from United States Consuls in Odessa, 1834–1906, Roll 7, Volume 13, February 25, 1903 — August 14, 1906.
[3] Public Record Office (London). Embassy and Consular Archives. Russia. Correspondence. F. O. 181, File 857, 858; F. O. 65; Files 1520, 1670, 1712, 1713, 1716, 1738.
[4] Public Record Office. F. O. 65, File 1712. Russia (Diplomatic); Consuls General at Odessa. Correspondence, 1905, p. 216.
[5] Ibid., p. 217.
[6] Public Record Office, F. O. 65, File 1712, p. 218.
[7] Ibid., p. 219.
[8] Ibid., p. 220.
[9] Ibid., p. 228.
[10] Ibid., p. 229.
[11] Ibid., p. 231.
[12] Ibid.
[13] Public Record Office, F. O. 65, File 1712, pp. 258–259.
[14] Ibid., p. 261.
[15] Ibid., p. 268.
[16] Ibid., p. 272.
[17] Public Record Office, F. O. 65, File 1712, p. 273–274.
[18] Ibid., p. 277–278.
[19] Ibid., p. 279.
[20] Ibid., p. 282.
[21] Ibid., p. 310.
[22] Ibid., File 1738, pp. 3–4, 5, 251; File 1712, pp. 242, 251; File 1713. Russia (Diplomatic). Consuls General at Odessa. Smith Erskine. Telegrams a paraphrases, (1905), pp. 199, 202, 205.
[23] Public Record Office, F. O. 65, File 1712, pp. 310–311; File 1738, p 1.
[24] Ibid., File 1738, p. 2.
[25] Ibid., p. 3.
* Мова йде про маніфест, виданий 17 (30) жовтня 1905 р., в якому цар, наляканий зростанням революції, обіцяв народові політичні свободи і скликання законодавчої думи (Див.: УРЕ, т.12, стор. 171).
[26] Public Record Office, F. O. 65, File 1712, pp. 328.
[27] Public Record Office, F. O. 65, File 1713, p. 213; File 1712, p. 397–398.
[28] Ibid., File 1713, p. 25.
[29] Ibid., p. 186.
Джерело: Архіви України. Орган Головного архівного управління при Раді Міністрів Української РСР (Київ). — №1(135) 1976, січень–лютий. — С. 36–42.