РОМАН РОЗДОЛЬСЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНА ПРИТЧА ПРО РІВНІСТЬ ЛЮДЕЙ

"РЕВОЛЮЦИЯ НЕ ЗАКОНЧИЛАСЬ, БОРЬБА ПРОДОЛЖАЕТСЯ!"




РОМАН РОЗДОЛЬСЬКИЙ

РЕВОЛЮЦІЙНА ПРИТЧА ПРО РІВНІСТЬ ЛЮДЕЙ

http://commons.com.ua

 

Переклав Денис Пілаш

Біографи визначного українського поета Тараса Шевченка розповідають цікаву історію про його революційну пропаганду у середовищі українського селянства в 1845 р. Шевченко хотів показати силу звичайних людей кріпакам, які зібралися у сільській хатині. Він поставив на стіл пшеничне зернятко і спитав своїх слухачів: «Що воно означає?» Оскільки ніхто не міг відповісти, він пояснив, що зернина означала царя. Додавши ще кілька зернин, він зазначив, що ті символізували губернаторів та інших чиновників, військових офіцерів, поміщиків і дворян. Нарешті, він дістав з кишені повну пригоршню зерна і насипав її до тих, що вже лежали на столі, зі словами: «Дивіться, а це – ми! Ану шукайте, де тепер тут цар, губернатор чи поміщик?»

Згідно іншої оповіді, у своїй пропаганді Шевченко використовував ще й лісові горіхи. Він наповнював шапку зерном і клав на вершечок кілька горіхів, пояснюючи, що ті позначають поміщиків, генералів, міністрів та царя. Потім він різким рухом струсонув шапку, і горіхи пішли на дно. «Отак, – казав він, – буде і з поміщиками та царем» 1.

Достовірність цієї розповіді ставилася під сумнів низкою українських авторів. Вони стверджували, що то не більше, ніж легенда, яку в Україні поширювали польські пани, котрі мали намір дискредитувати Шевченка як демагога. Український вчений і поет Іван Франко стверджував, що революційна притча, яку приписують Шевченкові, демонструє неабияку схожість на егалітаристську пропаганду, яку польські революціонери вели в період між двома національно-визвольними повстаннями 1830 та 1846 рр. Як приклад, він цитував прокламацію «Інструкція для вчителів руського народу», у якій польський демократ Каспер Ценґлевич звертався до українських селян Галичини з закликом повставати проти властей: той захоплював їх, апелюючи до їхньої чисельної переваги над гнобителями. Такий аргумент, продовжує Франко, міг вплинути на методи пропаганди, які нібито використовував Шевченко 2.

Франко навіть не здогадувався, наскільки близьке до історичної правди його пояснення. Він не мав доступу до австрійських урядових архівів, у яких 40 років потому я знайшов поліцейський звіт про революційну діяльність К. Ценґлевича. Начальник поліції галицької столиці Львова (Лемберга) Захер 3 відзначає у цьому звіті, що у 1838 р. Ценґлевич використовував у пропаганді серед селян ту саму притчу, яку ми знаходимо в біографіях Шевченка 4!
Давайте звернемось до інших прикладів появи цієї притчі. Вона представлена, зокрема, в автобіографії Льва Троцького – «Моє життя» – з тією лише відмінністю, що справа була через півстоліття (у 1897 р.) у російських революціонерів, що діяли в Україні, а замість зернят були квасолини. Троцький розповідає нам про першого свого знайомого із робітничого класу – електрика І. А. Мухіна – в Миколаєві:

Наступного дня ми сиділи в трактирі, групою чоловік у п’ять-шість. Музична машина скажено гуркотіла над нами і прикривала нашу бесіду від сторонніх. Мухін, худорлявий, борідка клинцем, жмурить лукаво розумне ліве око, дивиться дружно, але сторожко на моє безвусе і безбороде обличчя й докладно, з лукавими зупиночками, роз’яснює мені: «Євангеліє для мене в цій справі, як гачок. Я з релігії починаю, а переводжу на життя. Я штундистам 5 днями на квасолі всю правду розкрив». – «Як на квасолі?» – «Дуже просто: кладу зерно на стіл – ось це цар, кругом ще обкладаю зерна: це міністри, архієреї, генерали, далі – дворянство, купецтво, а ось ці квасолі купою – простий народ. Тепер запитую: де цар? Він показує в серединку. Де міністри? Показує колом. Як я йому сказав, так він і мені відказує. Ну, тепер стривай, – говорить Іван Андрійович, – тепер постривай». Він зовсім закриває ліве око і робить паузу. «Тут я, значить, рукою всі ці квасолі і перемішав. А нумо покажи, де цар? Де міністри? Та хто ж його, каже, тепер дізнається? Тепер його не знайдеш… Отож-бо, кажу, й воно, що не знайдеш, ось так, кажу, і треба всю квасолю перемішати».

Я навіть спітнів від захвату, слухаючи Івана Андрійовича. Ось це справжнє, а ми мудрували, та гадали, та чекали. Машина грає – конспірація, Іван Андрійович на квасолі класову механіку руйнує – революційна пропаганда 6.

Усі три наведені мною приклади (Ценґлевич у 1838 р., Шевченко у 1845 р. та Мухін у 1897 р.) стосуються України. Щоправда, щонайменше один схожий випадок мав місце на протилежному боці Атлантичного океану, на острові Гаїті. Один із істориків революції в Санто-Домінго розповідає, як знаменитий негритянський генерал Туссен-Лувертюр агітував темношкіре населення острова проти білих плантаторів:

«Щоб його краще розуміли, він розповідав притчі; найчастіше він звертався до цієї. У скляну вазу, наповнену чорною кукурудзою, він клав кілька білих кукурудзяних зернят, сказавши оточуючим: «Ви – це чорна кукурудза, а білі, які хочуть вас поневолити, – це біла кукурудза». Струснувши банку перед їхніми зачарованими поглядами, він натхненно вигукнув: погляньте, чорні – скільки вас, і скільки білих» 7.

Збіг між історією, яку оповіли про Туссен-Лувертюра, та зразками революційної пропаганди в Україні – разючий. Можна припустити, що хтось із численних польських емігрантів, які знайшли притулок у Франції після поразки польського повстання 1830 р. прочитав книгу Памфіля Делакруа про революцію в Санто-Домінго, і таким чином притчу Туссена перенесли з Вест-Індії до Східної Європи. Разом із тим, ситуацію ускладнює ще й те, що інший український дослідник Михайло Драгоманов згадував у листі до Івана Франка 8, що схожу притчу використовував Джон Браун, ведучи пропаганду проти рабовласництва (щоправда, мені не вдалося це підтвердити). Скидається на те, що мотив цієї притчі мандрував від одного місця до іншого, ведучи своє походження із далекої історії (можливо, з середньовічних релігійних сект?). У будь-якому разі, мені видається, що проблема походження цієї притчі варта уваги фахівців із фольклору.

Переклад з англійскої по A Revolutionary Parable on the Equality of Men // Archiv für Sozialgeschichte, Bd. 3 (1963), pp. 291–293.

Notes:
1.                      Батчиков Н. Ф. «Тарас Шевченко. Критико-биографический очерк», 1939, 153-154 с. 
2.                      Франко І. «Шевченко героєм польської революційної легенди», 1893. 
3.                      Батько відомого австрійського романіста Леопольда фон Захер-Мазоха. 
4.                      Gub., Publ.-pol., 43, Nr. 12787 ex 1838. 
5.                      Штундисти – релігійна секта протестантського спрямування в Україні ХІХ ст. 
6.                      L. Trotsky, My Life. An Attempt at an Autobiography, 1930, p. 105. 
7.                      «Mémoires pour servir à l’histoire de la Révolution de Saint-Domingue». Par le lieutenant-général Baron Pamphile de la Croix.Paris, 1820, v. I, pp. 409-10. 
8.                      Цитовано у статті Франка.